Скільки себе пам’ятаю, я любила ставити для себе цілі. Вам доводилося чути розповіді людей, як вони колись ходили до школи по півтора кілометри по снігу, збираючись крутим підйомом в обидва боки? У старших класах школи я поставила собі мету — заслужити повну стипендію, займаючись легкою атлетикою. Я пам’ятаю, як прокидалася за кілька годин до початку занять у школі, щоб пробігти милю до школи під сонцем, дощем і снігом, … аби потім бігати вгору і вниз і знову вгору по трибунах стадіону з надією, що додаткове навантаження допоможе мені досягти мою мету.
Але часто, попри величезні зусилля досягти свої цілі, у мене виникали перепони. Я ніколи не очікувала, що мене зіб’ють з ніг 725-кілограмові сані для бобслею, коли я була перша у світі у скелетоні, або, що я займу дуже неприємне четверте місце в Олімпійському дебюті. Я НІКОЛИ не очікувала, що на 18-му тижні вагітності, коли я очікувала донечку, у мене буде викидень, потім втрата хлопчика на 16-му тижні вагітності і ще однієї дівчинки на 17-му тижні, коли лікарі не розуміли причин цього.
Випробування можуть зупиняти нас. Нам буквально стає важко дихати. Що нам робити, коли таке стається? Як нам рухатися далі? В усіх цих випробуваннях ми, з моїм чоловіком Дженсоном, часто думали: “Цей розділ нашого життя закінчився, то як нам перегорнути сторінку?”
Коли я приїхала на змагання на Олімпійські ігри 2014 року до Сочі, Росія, я знала, що то була вершина, найголовніший момент і фінал 15 років наполегливої праці і постійного прагнення досягти цієї Олімпійської мрії. І коли я перетнула ту фінішну лінію, забігла на трибуни, обняла свою сім’ю і мені на шию одягли медаль, то був момент, який неможливо описати словами. Я залишала свій спадок. Я віддала цьому все і цього виявилося достатньо. Але чи то було все? Чи віддала я в той момент спадок усього свого життя? Що має статися далі?
Ми з чоловіком зрозуміли, що ніколи не хотіли припиняти розвивати таланти, якими благословив нас Бог, якими б маленькими і незначними вони не здавались.
Нам потрібно було мати бажання відкинути вбік наші страхи і бути готовими спробувати. Нам потрібно було і надалі навчатися і мати надію і віру в іншому великому розділі нашого майбутного життя. Із вдячністю за попередній досвід, ми сіли разом і подумали, що ми завжди хотіли вивчити, зробити, побачити, заробити, мати або ким стати у цій подорожі життя. Разом ми вирішили створити “Великий список цілей”.
Після Олімпійських ігор і ще однієї невдалої вагітності я завагітніла двійнею. Ми продовжували поповнювати наш список: Дженсон хотів отримати ступінь магістра з управління бізнесом, а я хотіла навчитися розмовляти іспанською. Тому на 33-му тижні моєї вагітності двійнею ми продали наш будинок і переїхали до Коста-Рики для навчання в магістратурі. Це у всіх відношеннях було зовсім незручно, але дійсно варте того. Я знала, що ніколи не розмовлятиму так добре, як інші, але Бог не очікує від нас бути такими, як інші, або порівнювати себе з ними. Він очікує, що у нас буде віра в Нього, і Він хоче, щоб ми спробували.
Через пару років перебування у від’їзді ми повернулися до Сполучених Штатів із подовженим списком, який продовжує зростати. Протягом 30 днів ми з Дженсоном вирішили присвячувати в середньому щодня по 10 хвилин на те, аби ставати тими, ким хочемо бути, що також включає звернення до Бога про скерування щодо того, якими мають бути наші цілі.
Протягом 30 наступних днів ми ставили собі нові цілі. Я навчилася жонглювати і грати на калімбі. Недавно ми з Дженсоном поставили цілі з нашого “Великого списку цілей”: навчитися зав’язувати 20 вузлів і дізнатися, де вони використовуються, а також вивчити 20 сузір’їв і пов’язані з ними міфи. Я також навчилася відтворювати звуки барабану!
Щойно ми зрозуміємо, що метою цього життя ніколи не було порівнювати себе з кимось іншим, а лише встановити з ними зв’язок, наші страхи стосовно досконалості чи засудження іншими відійдуть убік. Ми залишаємо наш спадок, коли ділимося талантами, навичками і знаннями з іншими і коли допомагаємо іншим стати кращою можливою версією себе. Життя треба не перетерпіти, а прожити!
Якщо ми хочемо рухатися вперед, нам потрібно ДИВИТИСЯ вперед.
Якби я мала змогу залишити вам завдання, то це було б — молитися про скерування і подумати, ким ви хочете стати. Що ви хочете засвоїти, прочитати, зробити або побачити? Ким Бог хоче аби ви стали? Створіть свій “Великий список цілей”. Розбийте ваші цілі на менші цілі, досяжні за 30 або 90 днів і щодня давайте собі звіт. “Не сумнівайтеся, не бійтеся”. Нам не треба ставати олімпійськими чемпіонами, найкращими в світі або навіть чудово вміти щось робити, щоб стати тими, ким Бог хоче, аби ми стали, … нам слід просто бути готовими відкинути вбік наші страхи, мати трохи віри і спробувати.